У Коростятині перші записи про школу відносяться до 1887р. Школа утримувалась за рахунок громади і була церковно-парафіяльною. Запис зроб­лено в зв'язку з будівництвом нової, нині діючої церкви святої великомуче­ниці Параскеви, яка побудована на місці старої. Отже, цілком ймовірно, що школа існувала і при старій церкві.

Заробітна плата вчителя складала 50 карбованців золотом на рік, був також сторож-доглядач, який дзвонив на уроки. Школа була двокласною.

В 1918 році був уже і 5 клас. На початку XX століття священником був Іларіон Богорський. Він добирав і вчителя. До 1918 року вчителем був росіянин Єрмолаєв. Сам він прожив у селі років щось із 20 та української так і не вивчив. Дітей вчив російською і старослов'янською, щоб могли чита­ти Святе Письмо.

Після 1818 року прийшли нові вчителі, які навчали дітей рідною мо­вою, школа розширювалась, стала трикласною, а потім і чотирикласною. У 1919 році вчителів було вже двоє. Плати вони не брали, а жили з того, хто що принесе.

В 20-х роках минулого століття школа була то польською, то російсь­кою, то українською залежно від того, в чиїх руках була влада.

В цей час в село повертається людина незвичайної долі - полковник війська УНР, полковник війська Січових Стрільців, комендант міста Рівне, а тоді - священник Лукаш Андрійчук. Отець Лукаш робить все, щоб діти вчи­лись українською і ходили в православну церкву.

Треба додати, що церковна парафія займала тоді три села - Коростятин, Воскодави, Воронів. І отець Лукаш домігся розширення школи у Воскодавах (там навчалося у 1934 році 102 учні) і започатковує школу у Воронові (62 учні). У Ко­ростятині навчалося 136 дітей. Велися розмови про те, щоб коростятинську шко­лу зробити 7-річною, але польська влада на це дозволу не дала.

В 1920 році село захопили поляки, і школа знову перестає діяти. Віднови­лося навчання в 1922 році, але вчили тільки польською мовою. За розмови на українській знову карали.

Під час війни 1941 - 45рр. школа жила фактично завдяки патріотам. Навчаю­чи дітей, вони не брали плати, працювали за харчі. Наставники учнів були зв'яза­ні з УПА, і їх діяльність згодом розшифрували гітлерівці. Вчителі змушені були тікати із села. На жаль, їхні прізвищ, походження ніхто вже не пам'ятає, хоча це й було недавно.

Священна домівка... Так образно можна сказати про школу, бо всі ми вийшли з неї.

Після війни, ще кілька років діти навчались в орендованих кімнатах дядьківських хат - Гната Дем'янчука, Мусія Дубини, Михайла Шельчука. Це було незручно, бо хати знаходились в різних кутках села і, навіть, на хуторі. Тому громада села, трохи окріпнувши після війни взялась зводити нову школу. Її зробили з нової і старої деревини хат-пусток і хат та клунь вивезених селян. У 1954 році виросло просторе приміщення на ба­гато кімнат. Однак і їх не вистачало, навчання було двозмінне, ввечері класи освітлювались гасовими лампами. Вчителі тих років були ліквідато­рами неграмотності серед дорослого населення.

В 1957 році школа стала середньою. 26 юнаків і дівчат з Малинівки, Воскодав, Воронова, Мощон, Малатина, Липок, Красносілля одержали ате­стати про середню освіту. І знову постало питання добудови. Це здійсни­лось в 1969-70рр.: добудували фізичний кабінет, майстерню і їдальню. А вже через два роки почалось будівництво сучасного двоповерхового приміщення, яке було здане в експлуатацію перед початком 1976-77 на­вчального року.

Свого часу директорами школи були:

Михайло Тарасович Грицак

Михайло Сергійович Чепкий

Валентин Ксенофонтович Карпович

Василь Миколайович Руденко

 Микола Іванович Грицак

 Ірина Геннадіївна Коробко

Анатолій Іванович Токарень

 Юрій Васильович Єфімчук

Галина Данилівна Підвірна

Сергій Анатолійович Пивоварчук.

За цей час середню освіту в школі здобули 1234 учні. 27 випускників школи нагороджено Золотими медалями, 11 - Срібними. Вищу освіту здо­були 172 випускники школи, 85 з них закінчили педагогічні вузи.

На сьогоднішній день в школі навчається 97 учнів, працює 19 вчите­лів, з них троє - випускники школи.