Лексичне значення цього слова дуже цікаве, і означає воно з старослов'янського наступне: «шкіра вичинена із вівці».

А жили в цьому місці люди, які до князівського двору вичиняли шкіри - кожум'яки. Це сьогодні тут рівне поле, а ще в 60-х роках уже минулого століття було ще невелике озерце, із якого витікала річечка в сторону Полівців, а, викопавши канаву, загорнули це озерце, спустили воду. Навколо цієї водойми жили люди - більше 20-ти  хат.

А нищити цей хутір почали із знищенням хутірської системи. Лише деякі сім'ї (Дем'янчуків, Соломчуків) вибрались у село Малинівку. Здебільшого жителі хутора перебрались у Тучин, Колоденку, Білу Криницю, Гощу, де і побудували свої домівки.

Ось так і зникла Бараниця.

Росли в цій місцевості кількасотрічні дуби. А люди, що жили тут, займалися виготовленням бочок великих розмірів. Очевидно, що й пішла звідси назва - дуби для кадубів - Кадубища. Використовувались вони у панських маєтках, а ще раніше, за переказами старожилів, для князівських потреб.

І не стало цих велетенських дубів уже в XX столітті. Спочатку вони були власністю Прушинських, згодом, коли відбувалися революційні події 1917-1920рр_. селяни значну частину їх вирізали на паливо, бо охороняти не було кому. Знову прийшли поляки і панам Прушинським, підданим Російської корони, лісових угідь не повернули. Кажуть, що нові власники не дуже турбувалися своєю новою власністю, а просто взяли і спродали на паливо для Бабино-Томахівського цукрового заводу. Останні дуби в кілька обхватів були знищені в 1945 – 1948 роках, що на дрова, а що на післявоєнне будівництво.

 

По всіх усюдах розкидала природа свої чудові перли, які дивують нас своєю красою і незвичайністю. Однією з таких незрівнянних перлин було Канцозеро, що розкинулось на схід від села Малинівка.

Старожили розповідають, що краса озера так вразила якогось зайшлого чужинця Ганса, що він оселився поблизу нього й тут помер. Місцеві жителі по його смерті назвали цю водойму Ганс (Канц) озером.

Озеро мало глибину 1-3 метри, але визначити точно її ніхто не міг, тому що скрізь, по всій площі озера, а особливо у північній та східній його частинах били сильні джерела.

Навіть в найлютіші морози Канцозеро не замерзало, по купинах зеленіла трава, а в тій зелені і на зиму залишалися птахи, цвірінькаючи наперекір холоду в тріскуні морози.

Ранньою весною, як починав танути сніг, вода заливала всю навколишню рослинність, і площа озера збільшувалася вдвоє. До середини літа в озері щось булькало, гуло, шипіло, наганяючи страх на окремих поодиноких перехожих. Люди казали, що то "чортові ями" виглядають собі жертву.

На фото можна побачити те, що залишилося від колись прекрасного озера.

Чи ж могла назва села походити від місцевості де ломали камінь?

Можливо й так. Але сучасна молодь знизне плечима, якщо й задати питання, чи є в нашій місцевості камінь.

А от старі люди ще пам'ятають, що камінь був і його видобували в 90-х роках на північно-західній околиці села. Якраз та місцина і називається зараз городок Коросток. А вже в наш час, коли поля меліорували, то там добряче поламали техніку. Поверхневий шар землі був дуже вологим і навіть болотистим, тому його змушені були осушити, а ось на глибині 1-2 метри грунт ставав кам'янистим. Все-таки природа - велика дивачка і чарівниця, яка часто створює цікаві ландшафти: на північ до Воронова спад і суха земля, а тут болотиста місцевість і на горбах б'ють джерела.